«Чотири роки тому Україна зробила історичний крок до Європейського Союзу» — заява Посолки ЄС в Україні Катаріни Матернової щодо подання Україною заявки на членство в ЄС
Чотири роки тому Україна зробила те, чого не очікували навіть досвідчені дипломати.
Лише через чотири дні після початку повномасштабного вторгнення країна офіційно подала заявку на вступ до Європейського Союзу.
Саме Президент Володимир Зеленський разом із Головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком та Прем’єр-міністром Денисом Шмигалем підписали й подали цю заявку — з бункера в урядовому кварталі на вулиці Банковій у Києві.
Столиця перебувала під обстрілами. Російські війська наступали. Результат був далеким від визначеності.
І все ж у той момент Україна не лише боролася за виживання. Вона робила стратегічний вибір щодо свого майбутнього.
Спочатку багато хто з нас був здивований.
Але якщо замислитися над новітньою історією України, це мало цілковитий сенс.
Прагнення належати до Європи не виникло у 2022 році. Воно було очевидним уже в 2013–2014 роках, коли сотні тисяч українців стояли на холоді на Майдані Незалежності під час Революції Гідності. Вони відстоювали вибір цінностей — верховенство права, гідність і свободу. Багато хто заплатив за цей вибір власним життям.
Я добре пам’ятаю ті дні.
Працюючи в Брюсселі над політикою розширення, Україна вже тоді була частиною мого професійного життя. А з вересня 2023 року вона стала й моїм домом — у значно більш особистому сенсі.
Тож коли в лютому 2022 року Україна надіслала свою заявку на членство з укриття, це було більше, ніж політичний крок. Це було проявом ідентичності. Навіть під бомбардуваннями Україна обрала Європу.
Європейський Союз відреагував. Уже за кілька місяців Україні було надано статус кандидата. Відтоді країна прискорила реформи, водночас захищаючи себе — у сфері судочинства, антикорупційних інституцій, державного управління та енергетичної стійкості. Прогрес, досягнутий під час повномасштабної війни, який багатьом державам важко забезпечити навіть у мирний час.
Підтримка членства в ЄС залишається одним із найпотужніших джерел мотивації для українців. Нещодавні візити лідерів ЄС до Києва ще раз це підтвердили.
Понад десять років я стежу за європейським шляхом України — спершу з Брюсселя, а тепер із Києва.
Чотири роки тому я стала свідком того, чого ніколи не забуду: країна під бомбардуваннями думала не лише про те, як пережити ніч, а й про те, де вона хоче бути для наступних поколінь.
Цей вибір і сьогодні визначає Україну.