Заява Високого представника на пресконференції за підсумками неформальної зустрічі Міністрів закордонних справ ЄС

Виголошений текст може відрізнятись!

Сьогоднішній день, 31 серпня, був коротший за вчорашній – не менш важливий, але коротший. Я радий зустрітися з вами о 16:00 вдень, а не о 20:00 ввечері.

Сьогодні найважливішим питанням була військова підтримка України, як ви вже могли здогадатися.

Спершу про Україну. Ми провели відеоконференцію з Міністром оборони України Рустемом Умєровим, який поінформував нас про останні події на фронті, про Росію та останні новини про атаки на міста та енергетичну інфраструктуру по всій Україні.

Я щойно отримав повідомлення, що на кілька українських міст падають нові й більш потужні керовані авіабомби.

Військові бази, з яких Росія атакує українські міста та інфраструктуру, не повинні залишатися недоторканними. Це не має бути прихистком для росіян, які нападають на Україну.

Я впевнений – і залишаюся при цій думці, – що йдеться про законне право України на самооборону відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй.

Ви знаєте, як я ставлюся до обмежень на використання поставленого обладнання проти Росії та нашої військової підтримки України, щоб допомогти їй відповісти на агресію Росії на її території.

Це відповідає міжнародному праву, і я не розумію, чому хтось каже: «Це війна проти Москви». Ні, ми не збираємося воювати проти Москви. Ми постачаємо зброю Україні, і це все. І Україна може використовувати цю зброю відповідно до міжнародного права. Ці застереження трохи недоречні.

Однак країни-члени вирішили, що це питання стосується двосторонніх рішень кожної країни, яка постачає обладнання Україні. Зокрема, рішення щодо далекобійної зброї належить до компетенції тих, хто надає його Україні. Відбулася дискусія на стратегічному рівні, але було узгоджено, щоб такі питання надалі будуть частиною політики країн-членів. Це має бути національним рішенням, ухваленим в межах двосторонніх домовленостей з Україною.

Насправді, я переконаний, що дискусія на цю та інші теми має відбуватися на рівні Європейського Союзу.  І саме тому у нас існує цей формат неформальних зустрічей на рівні міністрів.

Дискусія відбулася, кожен пояснив свою позицію. Я виклав свою позицію. Країни-члени вирішили, що це питання двосторонніх відносин, але той факт, що зброя, яка надається Україні, може бути використана для ураження цілей на території Росії, зовсім не означає, що ми збираємося воювати з Росією. Це перебільшення.

Ми обговорили з країнами-членами прогрес, досягнутий у військовій підтримці України.

Важливими є цифри. Сьогодні наша військова підтримка перевищує 43 мільярди євро (43,5 мільярди євро).

Загалом, цивільна і військова підтримка значно перевищує цю суму і сягає близько 100 мільярдів євро. Але тільки військова допомога становить 43 мільярди євро, 44 мільярди, і ця цифра змінюється щодня.

Друга велика новина – це те, що перші винищувачі F-16 вже літають в українському небі, щоб захищати українські міста і людей. Також ми продовжуємо постачати боєприпаси. Зараз ми на 65% виконали нашу початкову мету – доставити 1 мільйон боєприпасів.

Улітку відбулося прискорення цього процесу. Промисловість працює на повну потужність. Ми на рівні 65%. Ще не досягли мети, але показник зростає.

Як ви знаєте, Бельгія кілька днів тому оголосила, що надасть Україні більше винищувачів F-16. Це також обговорювалося на зустрічі.

З точки зору фінансування, ми залучили перший транш додаткових прибутків від заморожених російських активів. Він становить 1,4 мільярда євро. Ці 1,4 мільярда євро пройшли через Європейський фонд миру для надання більшої військової допомоги Україні. Важливою новиною є те, що тепер частина цих коштів спрямовується безпосередньо в Україну, щоб посилити українську оборонну промисловість.

Я думаю, що це хороша новина, хороша ініціатива. Тісна співпраця з Україною – це добре. Посилення української оборонної промисловості є більш ефективним і швидким. Українці просили про це, Міністр Умєров сьогодні знову просив про це. Ми дійшли до згоди у цьому питанні, тож ця частина нашої майбутньої підтримки зростатиме.

Наступний транш також буде спрямований на підтримку української оборонної промисловості.

Частину цих коштів деякі країни-члени ЄС зможуть використати на закупівлю у європейської оборонної промисловості та на світовому ринку боєприпасів і засобів протиповітряної оборони. Це два найважливіші пріоритети: боєприпаси і протиповітряна оборона.

Багато країн-членів наголошували на важливості прискорення військових поставок. Я повністю з ними згоден. Ми повинні робити більше і швидше.

До березня ми отримаємо другий транш додаткових прибутків, і продовжимо розпоряджатися ними таким чином: ми надамо українській оборонній промисловості стільки, скільки зможемо, і стільки, скільки вона зможе освоїти.

Що стосується нашої Місії ЄС з військової допомоги (EUMAM Ukraine), дозвольте мені сказати, що це був успіх, великий успіх. Це найуспішніша навчальна місія, яку будь-коли проводив Європейський Союз. Вона підготувала близько 60 000 солдатів. І сьогодні Міністри домовились про підвищення цього показника до 75 тисяч, підготувавши ще 15 тисяч солдатів до кінця року. Це також гарна новина.

Ми будемо робити більше, Україна просить про це. Ця війна вимагає постійної адаптації до її умов. Ця підготовка має бути посилена і адаптована до українських потреб.

Ми хочемо зробити цю тренувальну місію якомога прагматичнішою і простішою для участі українців, із залученням українських інструкторів і забезпеченням тіснішої координації з Україною і НАТО.

Для цього я запропонував – і країни-члени погодилися – створити невелику Групу зв'язку та координації в Києві. Це дозволило б нам безпосередньо координувати дії з іншими дотичними учасниками. Це не виконавча місія на території України, це координаційний осередок у Києві, який зробить нашу роботу більш ефективною.

Всі Міністри позитивно оцінили та підтримали ці зусилля.

Також необхідно терміново розблокувати 6,6 мільярдів євро з Фонду допомоги Україні, відому суму грошей, яка вже кілька місяців заблокована у межах Європейського фонду миру.

Багато Міністрів повторювали сьогодні, що це не українські гроші, це їхні гроші, тому що вони не отримали відшкодування за витрати, які вже відбулися. Україна вже отримала матеріал, але країни-члени не отримали відшкодування.

Багато Міністрів сьогодні повторювали, що потрібне термінове рішення. Я шукаю його. Так чи інакше, я знайду рішення. Так чи інакше.

Під час нашої другої сесії ми мали дискусії з представниками ООН, НАТО і Європейського Парламенту, з новою головою підкомітету з питань безпеки та оборони (SEDE) – Марі-Аґнес Штрак-Циммерманн.

Ми обговорили наші зусилля з посилення обороноздатності; торкнулися питання того, що Європейському Союзу необхідно мати більшу спроможність, більше інвестицій, а також того, як оборонна промисловість ЄС має постачати в достатній кількості те, чого потребує оборона.

Я попросив країн-членів прискорити переговори про Програму оборонної промисловості, в яких Європейський Парламент відіграватиме важливу роль.

Кілька Міністрів підкреслили, що це також вимагає залучення додаткового фінансування на оборону, і обговорили, звідки це фінансування має надійти. Я тісно співпрацюю з Європейською Комісією, виконуючи завдання Європейської Ради, щоб розробити варіанти, які, я сподіваюся, незабаром будуть представлені лідерам ЄС.

Це містить важливий український компонент, але не тільки. Україна знаходиться в центрі нашого оборонного розвитку, але не тільки. Ми повинні інтегрувати українську оборонну промисловість в нашу промислову базу. Ми можемо багато чому навчитися у спроможності українців підвищувати рівень інновацій в оборонній сфері.

Саме тому ми, разом з Європейською Комісією, відкриваємо Офіс оборонних інновацій у Києві. Це відбудеться скоро, можливо, у вересні. У будь-якому разі я планую відвідати Україну у вересні-жовтні, до закінчення моїх повноважень як Високого представника, щоб зробити останній поштовх для співпраці з країною в напрямі військової підтримки її оборони. Протягом останніх років це було одним з моїх найважливіших завдань.

Співпраця з НАТО також має ключове значення. У вересні ми запустимо діалог між ЄС та НАТО з питань оборонної промисловості.

Наостанок, ми мали обід з новим Директором Супутникового центру ЄС, контр-адміралом Луї Тільє. Обговорили стратегічну роль Супутникового центру, який є очима Європи в небі – та навіть більше, в космосі.

Нині попит на послуги Супутникового центру постійно зростає. Він надає важливу інформацію про те, що відбувається на Землі – ви можете побачити все, в будь-якому куточку планети. Це відіграє важливу роль в підтримці наших партнерів, зокрема в боротьбі Україні проти російської загарбницької війни.

Тому Міністри узгодили, що нам потрібен потужний та добре оснащений Супутниковий центр, щоб підтримувати амбітний безпековооборонний порядок денний.

Запитання та відповіді

Щодо боєприпасів, Ви згадали про 65% – тобто 650,000 боєприпасів, якщо я не помиляюсь. Чи міститься в цій  цифрі Чеська ініціатива? Якщо я добре пам’ятаю, мета на кінець року дещо змінилась – до 1,2 мільйона через затримки й таке інше. Отже, чи зможе ЄС надати ці боєприпаси вчасно?

І що стосується обмежень на використання зброї: чи можете Ви стверджувати, що країни, які їх зберігають, насправді захищають Росію?

У відповідь на друге запитання – однозначно, ні. Немає жодної країни-члена, яка захищала б Росію. Ми захищаємо Україну. Ми визначили, що це є питанням політики країн-членів. Ми можемо мати стратегічні дискусії між собою, аби досягти порозуміння. Оборона є питанням національної політики, це ні для кого не секрет. Зовнішня політика також. Зверніть увагу, Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто сьогодні в Москві. Вчора він був тут, сьогодні – в Москві. Чому? Тому що зовнішня політика, подобається нам це чи ні, є складовою політики країн-членів. Отже, вони можуть їхати до Москви, до Пекіна, куди  забажають. Вони мають обов’язки. Таким обов’язком є відданість співпраці для розбудови Спільної зовнішньої та безпекової політики. Спільної. «Спільної» не значить власної. «Спільної» значить спільної. Вони можуть мати власну політику, але вони мають бути лояльними у співпраці, що направлена на розбудову Спільної зовнішньої політики. В сфері оборони так само. Оборона є питанням внутрішньої політики. Європейська Комісія не має жодних повноважень у сфері оборони, але країни-члени прагнуть розбудовувати Спільну оборонну політику. Я відповідальний за це, і я сприяю цьому. Саме тому я представляю членам Ради міністрів ЄС з питань оброни пропозиції для стратегічних дебатів. І ми обговорювали їх під час неформальної зустрічі. Я маю свою власну думку, вони також. Зрештою, вони вирішили: це є питанням внутрішньої політики, кожна країна-член чинитиме як вважає за потрібне. Добре, це їх рішення. Але це не означає, що вони намагаються захищати Росію. Так само думати і вірити, що відповідно до норм міжнародного права удари по цілях на території агресора є легітимними, не означають участь у війні, бо агресор тут один, а агресія є причиною війни. Ми не воюємо з Москвою. Тому ніхто нікого не захищає, і ми маємо уникати таких перебільшень, якщо ми справді хочемо серйозно обговорювати це питання.

Щодо нашої мети. Дивіться, ми все більше і більше прискорюємо наше виробництво. Ми працюємо швидше. Промисловість нарощує потужності, вона працює на повну і зростає. Я сподіваюсь, що до кінця року ми досягнемо мети, як і Чеська ініціатива, яка також активно на це працює; це було оголошено в лютому в Мюнхені.

Високий представнику, Ви говорили про тренувальну місію ЄС для українських солдатів, а також про умови та кількість солдатів, які пройдуть підготовку. Чи могли б Ви поділитись змістом дискусії щодо того, де ці тренування відбуватимуться? Україна надсилала запит щодо можливості проведення частини з них на її території. Чи почули Ви знову цей запит сьогодні від українського Міністра? Чи була якась дискусія щодо цього питання і якою є Ваша думка?

Ви знаєте, носіння форми не робить вас солдатом. Ви можете носити форму, мати шолом, але це все ще не робить вас солдатом. Для того, щоб справді ним бути, ви маєте пройти навчання. І це стає все більш важливо, адже сучасна війна є досить складною. Посилати солдата на фронт у формі та в шоломі, але без відповідної підготовки – це посилати його на смерть, швидку смерть. Тож, тренування рятує життя. Воно надзвичайно важливе, коли люди мають йти на війну. Саме тому ми так пишаємось тим фактом, що вже провели навчання для 60,000 солдат. Щодо здійснення підготовки в Україні, то чому б ні? Вони будуть ближчими до середовища, в якому доведеться згодом воювати. Можливо, це було б навіть більш доцільно. Деякі країни-члени були готові до цього, але хтось відреагував неохоче. Зрештою, ми вирішили проводити тренування якомога ближче до української території, але не на ній, не на українській землі. Проте в Києві буде відкрито центр, який забезпечить кращу координацію з Україною та нашими партнерами. До речі, що стосується близькості до кордону, то може це не так і важливо. Розумієте, є країни, що розташовані дуже далеко від України, але вони роблять чудову роботу і тренують багато солдатів, надаючи їм високоякісну підготовку.

Щодо обмежень на використання зброї для України: чи існують якісь правові аргументи від країн-членів, які виступають проти їх зняття, чи це лише політична позиція? Ви вислухали різних Міністрів, від різних країн-членів, різні позиції. Ці відмінності пов’язані лише з політичними міркуваннями, чи існують також правові сумніви щодо можливості ударів по російській території?

Відповідно до норм міжнародного права, жертва агресії може атакувати цілі на території агресора. У міжнародному праві немає нічого, що не дозволяло б Україні відповідати російській агресії на території Росії. Логічно, що ця територія не може бути прихистком для місць, звідки здійснюються атаки. Я вважаю, що вагання країн-членів обумовлені політичними причинами – цілком поважними та серйозними. Вони вирішили діяти так, як вирішили, але я думаю, що це зумовлено передусім політичними міркуваннями.

Що стосується цього Координаційного центру в Києві, чи вже відомо більше деталей? Яких він буде розмірів? Скільки вміщуватиме людей? Які типи персоналу будуть залучені, військові чи цивільні? Як ми можемо собі його уявити?

Я б не надавав цьому великого значення. Це не щось дуже суттєве. Координаційний центр – це координаційний центр. Він не дуже великий. Не знаю, три, чотири, п'ять людей, можливо, шість. Я не вважаю це серйозним питанням. А військові чи цивільні? Що ж, я припускаю, що це будуть переважно військові. Якщо їм потрібно координувати навчання військових, то це будуть в основному люди, які розуміють, про що йде мова. Я не можу уявити, що бюрократи з Берлемона поїдуть до Києва, щоб розказати комусь, як потрібно тренувати військових. Для цього потрібні професійні навички. Але це не щось важливе. Ну, важливе, так, звісно. Але я не бачу тут нічого, що могло б викликати суперечності.