Заява Високого представника на пресконференції за підсумками неформальної зустрічі Міністрів закордонних справ ЄС
Виголошений текст може відрізнятись!
Спершу ми обговорили з Міністром закордонних справ Дмитром Кулебою, як найкраще підтримати Україну на всіх рівнях. Військову підтримку ми завтра детально обговоримо з Міністрами оборони. Також ми обговорили дипломатичну підтримку, з огляду на наближення Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку та пропозицію України щодо проведення другого саміту. Як ви можете зрозуміти, обидва напрями переплітаються.
Дозвольте мені почати з того, що я неодноразово вже казав раніше: контрнаступальна операція України в Курській області завдала удару по наративу Путіна. Україна продемонструвала стратегічну сміливість і повністю знівелювала путінський наратив про «спеціальну операцію».
Багато країн-членів висловили підтримку Курській операції як частині невіддільного права України на самооборону відповідно до Статуту ООН. Дмитро Кулеба зазначив, як ця операція зруйнувала міф про непереможність Росії.
У лютому 2022 року, два з половиною роки тому, Путін розпочав війну, розраховуючи, що вона триватиме кілька тижнів, а вона затягнулась вже на кілька років. І він не в Києві. Він відступає, і навіть російська територія зазнає атак.
Ці місяці були дуже важкими. Це літо було вкрай непростим і кривавим. Цього понеділка, 26 серпня, ми стали свідками масованої повітряної атаки Росії. 300 ракет і безпілотних літальних апаратів за один день проти українських міст, мішенями яких стала критична енергетична інфраструктура і не тільки. Лікарні та медичні центри також зазнали ударів.
І ми побачимо більше, тому що Росія хоче занурити всю Україну в темряву і холод. І повірте мені, в Україні взимку дуже холодно. Це і є мета: знищити електроенергетичні потужності України до зими.
Ми отримали багато інформації про те, як розвиваються події на полі бою, як атака на Курськ змінює ситуацію на фронті на Донбасі.
Але протиповітряна оборона залишається життєво важливою для України. І сигнал Дмитра Кулеби був абсолютно чітким: наша підтримка, європейська підтримка має значення, але наші зволікання надто дорого коштують. Вони були занадто дорогими вчора, залишаються занадто дорогими сьогодні, і будуть дорогими завтра.
Ви почули мене цього ранку: Україна може бути дуже успішною на полі бою, якщо ми справді зробимо все можливе. Як ми любимо казати: «все можливе і вчасно». Затримки вимірюються життями. Вони не можуть лише утримувати позиції та оборонятися, але за належної підтримки вони можуть відкинути агресора. Тому ми повинні прискорити та збільшити постачання.
Також було чітко зрозуміло, що країни-члени вимагають жорсткіших заходів проти ухиляння від санкцій. Ця робота починається зсередини: збільшення експорту з Європи до країн, що знаходяться поруч із Росією, особливо на сході та півдні; збільшення європейського експорту до цих близьких до Росії країн зі сходу та півдня. Важко пояснити цей апетит до європейських товарів, який різко зріс одразу після початку війни, збільшуючись з кожним днем. Це неможливо пояснити не припускаючи, що за цим стоїть уникнення санкцій. Тому ми повинні почати з належної перевірки самих європейських компаній, а не лише накладаючи санкції на компанії країн з-поза меж ЄС, але й почати придивлятися до себе. Якщо ми хочемо боротися з ухилянням від санкцій, це має початися зсередини.
Ми також працюємо над дипломатичним напрямом, важливість якого зростає. Наша стратегічна ціль чітка: всеосяжний, справедливий та довготривалий мир в Україні, відповідно до принципів Статуту ООН та міжнародного права. Наразі лише Формула миру Президента України Володимира Зеленського відповідає цим вимогам.
Разом з Дмитром Кулебою ми обговорили нашу співпрацю щодо залучення глобальної підтримки та тижня високого рівня ГА ООН, який відбудеться у серпні. Це надважлива зустріч. Звичайно, ми дуже зацікавлені планами Президента Зеленського щодо другого саміту. Але очевидно, що Україна прагне переговорів для досягнення справжнього миру, тоді як Путін прагне лише капітуляції та підкорення України. Такою є реальність.
Саме тому ми продовжили обговорення ситуації в Україні, яка постійно погіршується. Війна триває, хоча її хід радикально змінився в серпні. Це правда, що Росія просувається на Донбасі, і це правда, що тиск російської армії на Донбасі не зменшується. Проте наразі лінія фронту перетинає певні ключові точки, що ускладнює логістику та вимагає більших зусиль з обох сторін. Однак тепер Україна перехоплює ініціативу. Хто міг уявити таке в лютому, два роки тому? Точно не Путін.
Запитання і відповіді:
Чи досягли Міністри якоїсь згоди або політичної домовленості щодо запиту України на зняття всіх обмежень на використання зброї для ураження російських військових об’єктів на території Росії? Друге запитання стосується фінансування: Ви зазначили, що обдумуєте можливість усунення впливу так званого «вето однієї країни» в межах Європейського фонду миру. Чи могли б Ви конкретизувати, які рішення можуть бути застосовані?
Що стосується другого запитання, то відповідь буде швидкою та невтішною, а саме: ні, я не можу нічого розповісти, тому що такі питання не розголошуються. Бажання є важливішим за конкретні аспекти, розумієте. Я не можу допустити блокування рішення на місяці. Я не можу миритися з тим, що на моєму рахунку лежать 6 мільярдів євро – я маю на увазі на рахунку Європейської служби зовнішньої дії. Ці гроші мають надійти країнам-членам. Вони надавали військову підтримку Україні і вони чекають на компенсацію. Тому ми маємо досягти цього будь-яким способом. Ми шукали спосіб вирішення протидії Угорщини щодо використання доходів від російських заморожених активів на підтримку України. До речі, ми вже надіслали Україні перші понад півтора мільярда євро для підтримки українського виробництва. Це не для постачання зброї, а для того, щоб допомогти виробляти її на місці. Отже, якщо ми знайшли спосіб зробити це, можливо, ми також знайдемо спосіб уникнути блокування.
І так, ми обговорили можливість зняття обмежень на дальність використання зброї, наданої Україні. Зрештою, було узгоджено, що це має залишатись рішенням країн-членів ЄС. Вони прагнуть зберегти це рішення в межах власної компетенції, і кожен прийматиме рішення так, як вважатиме за потрібне. Розумієте, деякі країни-члени взагалі не надсилають жодних озброєнь, жодних ракет чи снарядів, тому це не те рішення, в прийнятті якого вони могли би мати практичну участь. А інші кажуть: «Добре, я вирішую, як я ставлюсь до цього, відповідно до мого внутрішньополітичного вибору». Таким чином це не має бути рішенням на загальноєвропейському рівні.
Повний текст виступу доступний за посиланням: https://europa.eu/!T6w4qw