Посолка ЄС в Україні Катаріна Матернова відвідала Івано-Франківськ

Після цієї ночі – з сиренами, вибухами російської атаки та годинами, проведеними в укритті, сьогоднішній день здавався майже нереальним.

Весна прийшла до Івано-Франківська.

Тепла. Яскрава. Запашна.

Місто, яке я давно хотіла відвідати. Місто, яке тривалий час було частиною тієї ж Австро-Угорської імперії, що й моє рідне Братислава. Місто, де віра, традиції та спільнота тихо тримають усе разом. Місто, де дві площі поєднують греко-католицька, католицька й православна церкви та синагога.

EU Del

Це був мій перший візит сюди. Я подорожувала разом із Крістіною Мікуловою, головою Європейського інвестиційного банку в Києві та моєю співвітчизницею зі Словаччини.

Я розпочала день зі Світланою Онищук, головою обласної військової адміністрації — першою жінкою на цій посаді, яку я зустріла в Україні. Разом із міським головою та головою обласної ради ми запалили свічки за тими, хто загинув з 2014 року. Простий жест шани й пам’яті. Важкий за змістом.

Потім — кава в Urban Space 100 — соціальному бізнесі, який реінвестує прибутки в розвиток міста. Нагадування, що навіть під час війни люди будують, підтримують і створюють. Ця кава здавалася іншою. Кращою.

Найсильніший момент стався на зустрічі з жінками-лідерками. Міські голови. Керівниці громад. Жінок, які тримають на своїх плечах цілі спільноти.

Вони говорили про прийом внутрішньо переміщених родин. Про допомогу дітям. Про те, як підтримувати життя, щоб воно тривало.

Одна з них, пані Надія, яка є переселенкою з Харкова. Вона втратила все. Сьогодні ж вона керує бізнесом із вирощування екологічних огірків із використанням сучасних європейських технологій.

Сила. Щоденна праця.

Вони говорили з вдячністю про підтримку ЄС і програми на кшталт ULEAD. Але передусім — з гідністю.

Пізніше я зустрілася з регіональними журналістами. Їхні запитання були гострими — про реформи, про вступ до ЄС, про те, що саме Україні слід робити ще краще.

EU Del

В Карпатському національному університеті я зустрілася з його ректоркою — та аудиторією студентів. Допитливих. Вимогливих. Вони запитували про своє майбутнє в Європі, про конкурентоспроможність, доступність, навіть про глобальну політику. П’ятдесят молодих людей. П’ятдесят причин вірити в майбутнє України.

Сьогодні був день повний життя. Людяний. Живий.

Я б хотіла, щоб таких днів було більше.

Бо щоб витримати таку війну, потрібна не лише стійкість.

Потрібні квітучі дерева.

Потрібне сонячне світло.

І потрібні люди, які нагадують, заради чого ти борешся.

А зараз — назад до мого «мобільного дому»  «Укрзалізниця» — наш шлях до Києва».

EU Del