Програмна доповідь Високого представника/Віцепрезидента Жозепа Борреля на відкритті Форуму Шумана з безпеки та оборони

Основна промова Високого представника/Віцепрезидента Жозепа Борреля на відкритті Форуму Шумана з безпеки та оборони

Виголошений текст може відрізнятись!

Дякую всім вам, що приїхали сюди, в Брюссель.

Дякуємо Європейському парламенту за проведення цієї зустрічі.

Дякуємо всім співробітникам, які наполегливо працювали, щоб ця подія відбулась.

Дякую членам Європейського парламенту, з якими я спілкувався останні чотири роки, і вони люб’язно долучились до цієї зустрічі.

Я бачу багато міністрів із 27 країн-членів. Я бачу багато міністрів від наших партнерів – понад 50 міністрів і послів із країн-партнерів з-поза меж Європейського Союзу.

Усім вам я дякую за участь у цій зустрічі, де ми обміняємось думками щодо основних безпекових та оборонних загроз та розберемось, як нам краще працювати разом, щоб протистояти їм.

Безпека та оборона є частиною опису моєї роботи. Це Високий представник із закордонних справ і безпекової політики. Ця друга частина роботи Високого представника, яка в минулому не була настільки важливою, сьогодні є найважливішою частиною роботи.

Кількість безпекових та оборонних проблем зростає, і вони займають важливе місце у світовому порядку денному.

Я впевнений, що ці обговорення покажуть, що ми не в усьому погоджуємось, але ми могли б – і ми повинні – досягти взаємопорозуміння.

Щоб бути конкретним, а не читати вам довгу лекцію про все, зосередьмося на трьох питаннях – досить загальних, але лише на трьох.

Перше: з якими загальними загрозами ми зіштовхуємося? Ми говоримо про них, але які вони? Чи можемо ми мати список найпоширеніших загроз?

По-друге: як можемо ми, Європейський Союз, спробувати адаптувати нашу безпекову й оборонну політику, щоб протистояти цим загрозам?

І третє: як ми можемо працювати разом? Це головне питання. Якщо ми є партнерами, це означає, що ми поділяємо однакові проблеми та працюємо разом, щоб протистояти їм. Це те, що роблять партнери.

Отже, перейдемо до цих трьох питань.

Які є загрози?

Зрозуміло, що силова політика повертається. Усі форми взаємозалежності стають інструментарієм. «Я залежу від вас. Ви будете використовувати мою залежність від вас як зброю проти мене». Залежності вважалися правильним засобом для побудови спільного набору інтересів і взаємного обміну. Тепер взаємозалежності стають залежностями, а залежності використовуються як зброя.

Ми бачимо повернення класичної війни високої інтенсивності. Війна високої інтенсивності з танками, окопами, літаками, вибухами – вона є не лише в Україні та Газі. Не тільки там – багато війн в Африці, багато – не воєн – але нестабільності у Латинській Америці. Ми бачимо не війну, а військові ігри в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Ми мало про них говоримо. Війни в Африці не на шпальтах наших газет, але вони є, і вони призводять до багатьох жертв.

Потім ми бачимо зростання гібридних загроз. «Гібридні загрози» ‒ це нове слово. Що таке гібридна загроза? Це не класична загроза, це не танки й не окопи. Йдеться про щось більш витончене.

Йдеться про маніпуляцію інформацією. Йдеться про перетворення міграції в зброю, щоб зробити мігрантів зброєю, яку спрямовують проти кордону. Ми бачимо кібератаки. Вам не потрібно скидати бомби, іноді достатньо «кліку», аби створити великі проблеми. Ви можете паралізувати всю систему електроенергії, не запустивши жодної бомби.

Для нас, безумовно, війна в Україні є найважливішою екзистенційною загрозою, а війна в Газі – найбільшим питання етичності.

Перемога Росії в Україні поставила б Європейський Союз під величезну небезпеку. Але агресія Російської Федерації проти України — це проблема не лише Європи.

Я думаю, що перемога агресора – путінської Росії – продемонструвала б, що військова агресія окуповується. І кожна країна буде в небезпеці, якщо це стане нормою. «Я сильніший за вас, тому використовую свою силу, щоб нав’язати свою волю». Це не може бути правилом.

У минулому це було. Так, можливо, західні країни використовували це кілька років тому. Але сьогодні я вважаю, що ми повинні відмовитися від того, що застосування сили стає нормою.

На Близькому Сході ми відчуваємо ще одне серйозне випробування для міжнародного порядку, заснованого на правилах. Міжнародний порядок, заснований на правилах, базується на інституціях, наприклад Міжнародному суді (МС).

Рішення Міжнародного суду є обов’язковими. Усі члени Європейського Союзу повинні дотримуватися цих правил. Якщо це не так, то міжнародний порядок, заснований на правилах, набагато слабший, ніж ми можемо собі уявити.

Безумовно, терористична атака – терористична атака ХАМАС – проти Ізраїлю та відповідь Ізраїлю занурили регіон у коло насильства – найгіршого за десятиліття – з постійною загрозою регіональної ескалації. Те, що ми бачимо в Газі, це, безперечно, жахіття. І я багато разів казав: одне жахіття не може виправдати інше.

Складно кваліфікувати те, що відбувається в Україні, якщо не використовувати такі ж кваліфікації до того, що відбувається в Газі. Звичайно, ситуація зовсім інша, але права людини були порушені в обох випадках.

Але є не тільки ці дві війни. Ми зазвичай зосереджуємося на них, але є багато інших.

У 2022 році 56 країн постраждали від збройних конфліктів. У 2010 році їх було «лише» 30. Два роки тому було 56, і інтенсивність війни зростає. Скільки жертв у Судані, скільки жертв на Африканському Розі, які ніколи не потраплять у заголовки європейської преси?

Так, світ стає «суцільним театром безпеки». Гарячі точки, де б вони не були, мають ширший вплив на глобальну безпеку.

Є принаймні три гарячі точки, я говорив про них вчора ввечері. У світі три протоки: Босфор, Червоне море й Тайвань. Босфор — про зерно, про їжу. Баб-ель-Мандебська протока Червоного моря — це про енергетику , нафту й газ. А Тайвань — це про чіпи, технології.

Що ж, у цих трьох місцях можна написати долю світу. І загрози у сфері продовольства, енергетики й технологій тяжіють над нами. І все, що трапиться в одному з тих місць, напевно сколихне й решту світу.

Ми бачимо, як Північна Корея та Іран підтримують Росію. Ми бачимо, що відбувається в Аденській затоці, через яку проходить 40% світового судноплавства. Це, безперечно, має наслідки в усьому світі.

Ми бачимо Індійсько-Тихоокеанський регіон, де виробляється 80% мікросхем, які ми використовуємо щодня майже для всього. Ми бачимо, де знаходяться критичні матеріали, які беззаперечно необхідні для цифрового переходу. Але стає все менше того, що ми можемо назвати згодою, консенсусом.

Подивіться, що відбувається в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй: домовленостей немає, є тільки вето. І, до речі, можу сказати, що останнім часом країни-члени ЄС не використовували право вето. Але вето паралізували систему ООН, і вони вето підтримують конфлікти. І ці конфлікти можуть вбивати людей, поширювати незахищеність і поставити перед усіма нами етичні питання.

Отже, з огляду на цю панораму, на цей пейзаж, як ми намагаємося адаптуватися? Як ми намагаємось протистояти безпековим та оборонним загрозам?

По-перше, ці загрози стали для нас тривожним дзвіночком, і це змінило підхід Європейського Союзу до світу.

Сила, застосування сили – зокрема військової – не було в ДНК Євросоюзу. Ми не є військовим альянсом, і ми створені для того, щоб мирити європейців. І це було надзвичайним успіхом. Понад 70 років мир був звичайною ситуацією в Європі. Але, можливо, ми забули, що мир — це не звичний стан речей, що конфлікт — це більше норма, ніж мир.

Для нас стало очевидним, що потрібно швидко стати спроможним актором у безпековій та оборонній сфері, тому що просування та проповідування верховенства права сьогодні недостатньо.

Ми відкрили кордони. Ми розширювали торгівлю. Ми наполягаємо на міжнародній торгівлі, завдяки якій ви створюєте економічний прогрес у всьому світі. Але сьогодні ми маємо стати актором, здатним гарантувати безпеку, як ми це робимо – або намагаємося робити – з нашими місіями та операціями.

Я бачу деяких представників наших військово-морських сил, які пливуть водами Середземного моря, узбережжям Африки, узбережжям Гвінеї, або Червоного моря, намагаючись гарантувати безпеку.

Ось чому два роки тому ми затвердили Стратегічний компас. Це була віха, ми ставили нові амбіції щодо нашої безпеки та оборони.

Ми намагаємося створити потенціал швидкого розгортання – назвемо це силами швидкого розгортання, тому що, зрештою, це те, про що ми говоримо – який може мобілізувати близько 5000 солдатів, які зможуть діяти наступного року.

Ми збільшуємо наші витрати на оборону, і ми хочемо працювати разом, щоб купувати обладнання економніше й швидше. Ми знаємо, що у нас є багато прогалин у нашій обороноздатності, ми знаємо, що у нас немає європейської армії. У нас є 27 європейських армій, і ми повинні зменшити дублювання та підвищити оперативну сумісність цих армій.

Ми також знаходимося в процесі розвитку нашої оборонної промисловості не тільки для того, щоб мати можливість краще підтримувати Україну, але також щоб поповнити наші запаси та зменшити нашу надмірну залежність у цій галузі.

Громадяни Європи це підтримують. 80% респондентів останнього опитування Євробарометра – 80% європейських громадян, які голосуватимуть через 10 днів, і я хочу нагадати вам, що ми зараз  час виборів у Європі – сказали чітко, що хочуть більше співпраці у сфері безпеки в межах Євросоюзу. Здоровий глузд.

Люди розуміють це: працювати разом у 27 країнах-членах набагато краще, ніж кожен з 27 робитиме все самостійно зі свого боку. Набагато ефективніше, дешевше й загалом із великим політичним змістом. Громадяни розуміють і хочуть цього.

Проблема в політичній волі країн-членів. І дозвольте мені нагадати, що оборона залишається компетенцією країн-членів. Саме вони мають право розробляти оборонну політику, і вони хочуть створити спільну оборонну політику, яку я маю честь спробувати створити за підтримки мого персоналу Європейської служби зовнішніх справ.

Це непросте завдання. Це непросте завдання, тому що армія – остання ознака суверенітету. Ми можемо мати спільну валюту, але спільне використання оборонних можливостей є більш потужною ознакою суверенної держави. І саме тому, щоб побудувати спільну оборонну політику в Європі, ініціатива має йти від тих, хто має на це право, а саме від країн-членів.

Ми ще не створили спільноту оборони, можливо, в майбутньому це станеться. Ми маємо рухатися в цьому напрямку, який є сутністю нашої історії. Але ми не повинні намагатися робити те, що не стоїть на порядку денному або не входить до компетенції європейських інституцій.

Ми повністю усвідомлюємо, що ми не можемо досягти безпеки поодинці.

Це підводить мене до третього пункту моєї промови: як ми можемо краще працювати з нашими партнерами?

По-перше, давайте будемо конкретними. як?

По-перше, через наші місії на суші та на морі.

По-друге, через підтримку розбудову потенціалу в рамках Європейського фонду миру, який, до речі, не є частиною бюджету ЄС, за що і проголосували парламентарі. Це міжурядовий інструмент, яким керують країни-члени, тому що за бюджет Європейського Союзу не можна купувати зброю. Тому ми винайшли додатковий бюджет, у рамках якого країни-члени вирішують підтримати наших партнерів у цьому складному питанні постачання зброї.

По-третє, шляхом розширення та поглиблення нашого діалогу з безпеки.

Протягом мого мандату я мав честь розпочати дев’ять нових місій та операцій, часто у співпраці з іншими партнерами. Мабуть, найпопулярнішою є військова допомога Україні (EUMAM Ukraine), в рамках якої було підготовлено 50 000 українських солдатів. Але це робили не тільки ми. Наприклад,  Норвегія  надала свою неоцінену допомогу

Ми запустили місію в Мозамбіку. Ми також співпрацюємо з Руандою та з Південно-Африканською  спільнотою розвитку (SADC).

Три роки тому ми створили Європейський фонд миру. Я вважаю, що це змінило правила гри, тому що це дозволяє нам надавати летальне військове обладнання нашим партнерам. Цей інструмент є центральним у нашій підтримці України.

Але його роль виходить за межі підтримки України. Зокрема, 22 країни світу отримують підтримку в рамках Європейського фонду миру.

Я знаю, що багато хто з вас очікує більшого від Європейського Союзу та від нашого внеску у ваш потенціал безпеки.

Африка є яскравим прикладом. Європейський Союз неодноразово заявляв, і ми віримо в це, - ми хочемо «африканських рішень африканських проблем».

Щоб знайти рішення африканських питань, минулого року, ми виділили майже 1 мільярд євро на військову підтримку в рамках Європейського фонду миру Африканському Союзу та Африканським країни. 1 мільярд євро.

Ми вчимося з невдач, які зазнали регіон Сахель, приймаючі більш гнучкі та точні рішення. Ми повинні вчитися на тому, що відбувається в Сахелі, щоб краще й ефективніше співпрацювати з нашими партнерами.

Хорошим прикладом є нова Ініціатива безпеки та оборони в Гвінейській затоці, започаткована в грудні минулого року, щоб запобігти поширенню нестабільності з Сахеля на Гвінейську затоку. Ми розуміємо цю проблему. Ми про це говорили, таке буває. Терористична діяльність поширюється від Сахеля до Гвінейської затоки. Це вимагає більш гнучкої та адаптивної відповіді на цю загрозу.

Я був у Гані кілька місяців тому, надавшипонад 100 броньованих машин для армії. Але нам потрібна індивідуальна підтримка, заснована на потребах, окреслених Кот-д’Івуаром, Ганою, Того та Беніном.

Дозвольте сказати кілька слів про свободу судноплавства. Це також велике глобальне суспільне благо. Свобода судноплавства є суспільним благом. Уявіть собі на хвилинку, що зупиняється морський транспорт. Уявіть. Яким би було наше життя у всьому світі? Більше немає кораблів, які перевозять товари з однієї частини світу в іншу.

Це була б катастрофа. Не лише для європейців, які є найбільшими експортерами та імпортерами, а й для всіх. Їжа, енергія та технології щодня транспортуються морями. Сотні, тисячі кораблів. Вони вільно транспортуються. Так, іноді трапляються піратські атаки, і тому ми розгортаємо місії, щоб запобігти цьому. Також можливою загрозою є ракетні атаки в деяких із цих гарячих точок, про які я згадував раніше.

Ось чому ми маємо EUNAVFOR Atalanta в регіоні Африканського Рогу, нашу координовану морську присутність у Гвінейській затоці, і ми готові розгорнути будь-яку місію, де це може бути корисним для забезпечення свободи судноплавства.

Місія EUNAVFOR ASPIDES, яку критикували, знаходиться в Червоному морі. За менш ніж два місяці вона допомогла супроводити понад 100 торговельних суден і відбила  16 ракетних атак. Ви не можете собі уявити, скільки людей стукає в мої двері тут, у Брюсселі, кажучи: «Будь ласка, забезпечте свободу судноплавства. Переконайтеся, що кораблі можуть пройти найкоротшим шляхом». Єгипет втрачає багато грошей. Люди чекають понад два тижні на прибуття кораблів до їхніх гаваней, а це коштує грошей.

Це незручність – не тільки для тих, хто отримує товар, а й для тих, хто йде транзитом, експортує товар. Це дуже важливе питання. Сьогодні його ідентифікують у деяких місцях у світі, але ми бачимо зростання піратства в багатьох інших місцях.

Я дякую Індонезії та Індії за приєднання до діяльності з EUNAVFOR Atalanta. Я дякую Бразилії та Індії за приєднання до кораблів Європейського Союзу в Гвінейській затоці. І я також хочу відсвяткувати перші в історії спільні морські навчання Європейського Союзу та Сполучених Штатів минулого року.

Так, море та космос будуть новими полями битв. Море – не в береговій лінії. Усі моря світу стануть місцем зростання загроз.

Ми також хочемо бути сильним партнером у протистоянні новій гібридній війні.

Ми це бачили в Молдові. Молдова не зазнає військових атак, але вона зазнає кібератак. І ми маємо підтримувати їх, щоб мати змогу протистояти цій новій технології ведення війни.

Я згадав космос як нове поле битви. Так, багато партнерів все частіше просять нас підтримати їх у геопросторовій розвідці через наш супутниковий центр Європейського Союзу.

Так, загрози множаться. Ми хочемо розширити рамки нашої співпраці за допомогою нових партнерств у сфері безпеки та оборони. Я щойно підписав перші такі угоди з Молдовою та Норвегією. Ще шість – у розробці.

Я запрошую всіх вас, хто може бути зацікавлений у наближенні до Європейського Союзу та розбудові з нами партнерства у сфері безпеки та оборони. Ми хочемо створити мережу по всьому світу, щоб гарантувати, що всі разом ми можемо зробити свій внесок у збереження безпеки та миру.

Як я вже сказав на початку, у нас є понад 80 діалогів з безпеки з партнерами по всьому світу. Кожен раз, коли хтось із моїх співробітників запитує мене: «Де він?» Де вона?". Він або вона десь веде діалог про безпеку та оборону.

Ну, це добре. Добре, що ми присутні. Добре, що ми дбаємо. Добре, що ми рухаємося туди. Добре, що ми слухаємо. Добре, що ми партнери.

Цього місяця ми провели перший діалог з питань безпеки з Марокко та один з Європейським Союзом із країнами Ради співробітництва Перської затоки. Безпековий діалог Перської затоки. Дуже вчасно, його було запущено на початку цього року. Ми спробуємо зробити те саме з Колумбією та Чилі.

Ми розширюємо наш діалог з НАТО. Звичайно, Європейський Союз не є частиною НАТО, але наші країни-члени, більшість з них, є. Всередині НАТО є європейський стрижень, і чим сильнішим він буде, тим сильнішим буде НАТО.

Ми повинні вести діалог всередині НАТО, серед європейців та решти членів щодо космосу, кібернетики, нових технологій, а також клімату, оскільки клімат буде однією з найважливіших проблем безпеки для світу. Мільйонам людей доведеться переїхати з країн, які не несуть жодної відповідальності за кліматичну проблему, і вони найбільше постраждали.

Це створить нові хвилі міграцій, і ми повинні будемо подбати про цих людей, і спробувати допомогти державам, які будуть сильно дестабілізовані кліматичними наслідками. Вони дестабілізуються препаратом. Ми бачимо, як багато країн світу підірвані зсередини через наслідки великого обігу наркотиків, до якого ми, європейці, також залучені як споживачі.

Все це дає нам зрозуміти, що ми маємо сильну відповідальність і певні можливості, і, звичайно, волю. Бажання спробувати змінити ці тенденції, будуючи мости, знаходячи спільну мову, розуміючи пріоритети інших, які не завжди збігаються з нашими.

Отже, це заслуга і цінність цього Форуму. Зазвичай люди приходять на форуми, виголошують промову і йдуть. Вони не залишаються до наступної промови, вони не взаємодіють. Ось, ми тут, щоб взаємодіяти одне з одним.

Відбудеться багато двосторонніх переговорів, але, зрештою, коли ми закриємо цей Форум, я сподіваюся, що ми змогли вислухати інших, спробувати зрозуміти, що є першою та найважливішою умовою партнерства.

Якщо ви не розумієте свого партнера, це не буде збалансованим партнерством. І Європа хоче сприяти побудові, а не розбудові, збалансованого партнерства з рештою світу.

Отже, я зупиняюся на цьому. Я хочу від щирого серця подякувати всім, хто прибув сюди з доброї волі, і всім, хто працював, щоб уможливити цю зустріч.

Дуже дякую, до зустрічі наприкінці дня.

Покликання на відео: https://audiovisual.ec.europa.eu/en/video/I-257389