Промова Єврокомісарки з розширення Марти Кос на зустрічі з Радою громадських об'єднань національних меншин України в Ужгороді

Шановні представники,

Коли я кілька годин тому перетинала кордон, в’їжджаючи до Закарпаття, я чула українську, словацьку та угорську мови. Я зрозуміла, що перебуваю не лише в Україні, а й в самому серці Європи.

Спершу я відвідала ужгородську школу зі словацькою мовою навчання, а потім — ліцей імені Дойко Габора з угорською мовою навчання. Я спілкувалася з учнями, які з гордістю демонстрували знання двох мов. Вони пишалися своєю рідною мовою, але водночас були й свідомими українцями.

Шановні представники,

Дякую за те, що прийняли мене тут, в Ужгороді. Для мене важливо, щоб ми познайомилися одне з одним та розпочали діалог.

Насамперед я тут для того, щоб слухати. Адже я знаю, що багато хто з вас занепокоєний захистом ваших прав як національних меншин.

Права національних меншин — це питання, до якого Європейський Союз ставиться з усією серйозністю. Ці права закріплені у Статті 2 Договору про Європейський Союз. Вони є частиною ДНК ЄС. У більшості країн-членів національні меншини є визнаними та захищеними, і багато спільнот мають родинні чи культурні транскордонні зв'язки.

У моїй рідній країні, Словенії, є угорська та італійська меншини, що мають особливий статус. І лише за кілька кілометрів від місця, де я виросла – в Австрії, – проживає словенська меншина із гарантованими правами.

По всій Європі рівень захисту різниться, але принцип залишається незмінним: меншини збагачують наші суспільства. Ваш внесок – у мистецтво, науку, освіту, державну службу та економіку – вплетений в українське суспільство. Завдяки вам Україна є багатшою, креативнішою та стійкішою.

Україна завжди була етнічно та мовно різноманітною країною. Пошук правильного балансу між правами українців і правами меншин завжди був комплексним завданням. Одразу після здобуття незалежності, вже у 1992 році, Україна ухвалила свій закон про національні меншини в Україні. З часом цей закон потребував оновлення та уточнення, що призвело до кількох спроб його реформування з метою досягнення балансу. Освітня та мовні реформи після 2017 року, що викликали критику з боку сусідніх країн України та міжнародних експертів, потребували нових коригувань для захисту прав осіб, які належать до національних меншин.

У межах виконання семи рекомендацій Єврокомісії у грудні 2023 року було ухвалено новий закон про національні меншини (спільноти) України. Це стало позитивним кроком, і саме тут процес вступу до ЄС постає каталізатором. Проте залишаються відкриті питання. Сам процес створює найкращі умови для вирішення цих відкритих питань. Торік 27 країн-членів ЄС погодили переговорну рамку з Україною. Вони визначили умову для України з ухваленням та імплементуванням Плану заходів щодо захисту прав осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України.

Цей План заходів, ухвалений у травні, є міцною основою для прогресу. Але успіх залежатиме від його ефективного впровадження.

Це означає проведення справжніх консультацій між національними меншинами та українською владою. Це означає, що Рада, яка тут подана, стане головним представником від імені меншин України при Президентові України. Раду залучатимуть ще на етапі підготовки законопроєктів, вона здійснюватиме моніторинг виконання та битиме на сполох у разі затримки або недостатності реформ. Для цього Раду ще належить наділити відповідними можливостями та повноваженнями, як це передбачено у Плані заходів поточного року.

Також цього року Україна взяла на себе зобов'язання ухвалити відповідне законодавство у сфері освіти для врегулювання невирішених питань щодо використання мов національних меншин. Також будуть потрібні зміни до законодавства, щоб гарантувати та чітко визначити їхнє ширше використання у публічній сфері, окрім того, розширення можливостей для представників національних меншин у політичному представництві — як на місцевому, так і на загальнодержавному рівні.

Ці зобов'язання є частиною кластеру "Основи процесу вступу до ЄС" (Fundamentals). І цей кластер може бути закритий лише після того, як ці зобов'язання будуть виконані та перевірені на практиці.

На національному рівні Державна служба України з етнополітики та свободи совісті повинна відігравати проактивну роль, координуючи роботу міністерств і відповідальних органів влади, а також відстоюючи інтереси національних меншин. На регіональному та місцевому рівнях, зокрема тут, у Закарпатті, органи державної влади мають стати надійним партнером для меншин: слухати, підтримувати, діяти. Саме тут — на місцях — ваші громади повинні бачити реальні результати реформ, ухвалених у Києві.

Я розумію спокусу скористатися нинішнім моментом максимального впливу для досягнення покращень. Але будьте певні: цей важіль впливу є невід'ємною частиною процесу вступу до ЄС. Він не зникає. Навпаки, він стає сильнішим, оскільки Європейська Комісія виступатиме гарантом і наглядачем кожного кроку впровадження.

І, повірте мені, я буду суворою.

Водночас вступ до ЄС відкриває реальні можливості для ваших спільнот. Прикордонні регіони, як-от Закарпаття, можуть отримати від цього найбільшу вигоду. Я бачила у Словенії, як членство у Євросоюзі усунуло бар'єри, стимулювало транскордонний бізнес та допомогло спільнотам національних меншин процвітати по обидва боки кордону. Те саме може статися і тут, запобігаючи ризикам стагнації та еміграції і натомість сприяючи місцевому зростанню, захисту культури та розвитку життєздатних громад.

Кожна людина тут представляє мову, традицію та історію. Це розмаїття є частиною багатства України.

Ваше європейське майбутнє не є загрозою для цього багатства, а навпаки — однією з найсильніших гарантій того, що угорська та всі інші громади в Україні матимуть такі ж самі захист, права й можливості, як, наприклад, угорці у Словенії чи Румунії сьогодні. Саме це може дати членство у ЄС.