Рада ЄС із закордонних справ (оборона): заяви для преси Високої представниці/Віцепрезидентки Каї Каллас
Текст може відрізнятися!
Добрий день.
Сьогодні ми провели засідання міністрів оборони ЄС, щоб обговорити два нагальні питання: війну Росії проти України та європейську оборону. До частини наших дискусій також долучилися український міністр Денис Шмигаль та заступниця Генерального секретаря НАТО Радмила Шекеринська.
Цей робочий тиждень може стати визначальним для дипломатії. Напружені переговори щодо припинення війни Росії тривають. Прагнення миру вітають усі, окрім Росії. У вихідні Росія знову здійснила чергову масовану повітряну атаку на Україну.
У цій війні є один агресор і одна жертва. Наше завдання — зробити все можливе, щоб підтримати жертву, а не винагороджувати агресію.
Мета — досягти справедливого і тривалого миру, а не угоди, що закладе підґрунтя для наступної війни. Надійне фінансування для України є ключовим. У жовтні лідери ЄС погодилися забезпечити фінансування України на наступні два роки. Сьогодні міністри наголосили на нагальній необхідності дійти згоди щодо варіантів фінансування. Багаторічне фінансування стало б переломним моментом для оборони України. Сильніша Україна означає чимскоріше завершення війни Путіна, тому що чим швидше Путін усвідомить, що він не може взяти гору над нами, тим швидше ця війна закінчиться. Ми продовжуємо роботу над досягненням консенсусу та забезпечення фінансування. Ризики необхідно розподіляти — і це абсолютно зрозуміло — грудневе засідання Європейської Ради буде вирішальним у цьому питанні.
Міністри також обговорили посилення нашої військової підтримки України. Європа вже надала Україні понад 187 мільярдів євро — більше, ніж будь-хто інший. Нам потрібно продовжувати нарощувати зусилля. Логіка дуже проста: чим сильніша Україна на полі бою, тим сильнішою вона буде за столом переговорів.
Сьогодні ми також обговорили, що дві наші місії могли б зробити більше для зміцнення України. Вони є частиною підтримки Європейським Союзом гарантій безпеки. Ми прагнемо якнайшвидше завершити планування розширення місій.
Щодо співпраці з Україною в оборонно-промисловій сфері, ми обговорили, як мобілізувати додаткове приватне фінансування, зокрема через Європейський інвестиційний банк. Європа та Україна повинні будувати разом, виробляти разом і впроваджувати інновації разом. Це взаємовигідна ситуація для обох сторін. Україна має бойовий досвід, і нашій оборонній промисловості це також потрібно. Я рада, що все більше країн-членів долучаються до цього. Наприклад, сьогодні, Нідерланди підписали угоду з Україною про створення виробничої лінії на своїй території.
Я також хочу торкнутися теми антикорупційних розслідувань в Україні. Особливо під час війни довіра має значення. Боротьба України за свободу та її шлях до Європи не повинні бути цим затьмарені. Однак сам факт проведення розслідувань, свідчить про те, що антикорупційні органи в Україні працюють. Суспільний резонанс із цього приводу також був дуже сильним.
Міністри також обговорили європейську оборону. Усі погодилися, що Європа повинна продовжувати зміцнювати власну оборону. У нас не так багато часу на дії. Малоймовірно, що Путін довго дотримуватиметься будь-якої угоди. І якщо ми не будемо сильними, це станеться швидше. Лідери визначили чіткий напрямок у «Дорожній карті оборонної готовності». Зараз формуються «Коаліції спроможностей». Деякі з них уже провели зустрічі, наприклад, із питань протиповітряної оборони та безпілотників. Інші долучаться незабаром. Конкретні проєкти очікуються в першій половині наступного року.
Сьогодні ми також розглядаємо флагманські ініціативи, покликані допомогти координувати інвестиції у сферах, де жодна країна-член не може діяти самостійно. І тут я хотіла б відзначити Фінляндію за кроки у просуванні ініціативи «Варта східного флангу» (Eastern Flank Watch).
І наостанок, міністри також обговорили «Пакет військової мобільності» (Military Mobility Package), який ми представили спільно з Єврокомісією минулого місяця. Здатність переміщувати війська туди, де вони нам потрібні, і тоді, коли вони нам потрібні, має першочергове значення для стримування. Військова мобільність є ключовим страховим механізмом для європейської безпеки, і нам потрібно прискорюватися.
Дякую.
Відео доступне за покликанням: https://audiovisual.ec.europa.eu/en/media/video/I-281398
Запитання та відповіді
Звичайно, я хочу запитати вас про лист, який Прем’єр-міністр Бельгії надіслав Європейській Комісії. Ми всі його читали, він містить багато занепокоєнь і застережень щодо репараційної позики. Однак наприкінці Прем’єр-міністр зазначає: «Поспішне впровадження запропонованої схеми репараційної позики матиме побічний ефект: ми як Європейський Союз фактично унеможливимо досягнення майбутньої мирної угоди для завершення війни в Україні». Чи погоджуєтеся ви з такою оцінкою? Чи вважаєте ви, що репараційна позика є перешкодою в переговорах? Або ж вона посилить європейський вплив на Москву?
Вона однозначно посилить позицію Європейського Союзу щодо Москви — це абсолютно очевидно. Нам потрібно рухатися вперед у цьому питанні. Ясно, що Росія має виплатити репарації за завдані Україні збитки, а репараційна позика, заснована на заморожених суверенних активах Росії, є правильним інструментом для цього. Я жодним чином не применшую ризики чи занепокоєння, які має бельгійський уряд. Під час обговорень у Європейській Раді всі говорили, що готові розділити ризики та тягар. Тому нам потрібно працювати над законодавчою пропозицією, щоб урахувати всі ризики, пом’якшити їх або взяти на себе відповідальність за ці ризики. Але нам однозначно потрібно рухатися далі. Бо якби я була на місці Росії, я б теж намагалася перечекати й перевірити, чи отримає Україна фінансування для оборони. Якщо в короткостроковій перспективі ні, то я прийшла б до столу переговорів і вимагала би ще більше. Але знову ж таки, повернімося до головного: Україна ні на кого не нападала. Це Росія здійснила агресію, і ми маємо забезпечити, щоб це припинилося й більше не повторилося.
Два запитання, якщо можна. Перше — щодо вашої ініціативи з постачання боєприпасів: який нині стан справ і чи задоволені ви реакцією? Ми наближаємося до кінця року, тож, по суті, до відповіді держав-членів. Друге запитання: яке ваше послання тим країнам-членам, які відстають у наданні військової чи фінансової допомоги для підтримки України? Деякі країни беруть на себе значно більший тягар, інші не долучаються. Наприклад, до ініціативи PURL або інших ініціатив. Що б ви хотіли сказати таким країнам-членам?
Щодо ініціативи з боєприпасами, то, на жаль, мушу сказати, що ми ще не досягли мети, хоча сьогодні одна країна-член повідомила мені, що найближчими тижнями ухвалить ще одне рішення, яке також сприятиме реалізації цієї ініціативи. Сьогодні ми також заслухали міністра оборони Шмигаля щодо потреб, які має Україна, а також його заклик до країн-членів робити більше. Звичайно, Україні також потрібні дрони та інші засоби, але вона досі потребує боєприпасів, тож робота у цьому напрямі триває. Що стосується підтримки України загалом, то ви слушно зазначили, що тягар розподілений нерівномірно. Тому ті країни-члени, які роблять більше, також закликали активізуватися тих, хто робить недостатньо. Допомога Україні зараз коштує набагато дешевше, ніж якщо ця війна триватиме. Якщо ми всі докладемо спільних зусиль, щоб допомогти Україні та чинити тиск на Росію, то ця війна швидше завершиться, і витрати також припиняться значно раніше.
Знову щодо репараційної позики. Після ознайомлення з листом Прем’єр-міністра Барта де Вевера можна дійти висновку, що цей варіант фактично вже не розглядається, або принаймні шанси на досягнення угоди цього року є мізерними. По суті, він висуває нові аргументи проти цієї ініціативи. Він також не став чекати на юридичні тексти, які, наскільки я розумію, уже готові. Отже, він міг би зачекати й написати свій лист після ознайомлення з ними, але він цього не зробив. Він надіслав листа завчасно, і може здатися, що він просто хоче відмовитись від цього варіанту. Але, можливо, ви маєте іншу думку з цього приводу. Чи не час обговорити інші варіанти, щоб бути готовими? Ми знаємо, що навесні наступного року Україні будуть потрібні кошти. Тож чи не варто зараз обговорити, наприклад, ідею проміжного кредиту?
Ми повинні розуміти, що Бельгія перебуває під значним тиском. Це абсолютно очевидно. Був підготовлений документ із можливими варіантами. Однак якщо подивитися на них уважно, репараційна позика є найбільш життєздатним варіантом, оскільки двосторонні внески не покривають необхідних обсягів. Як уже згадувалося в попередньому запитанні, не всі країни-члени несуть однаковий тягар. Єврооблігації чи спільне залучення капіталу також неприйнятні для деяких країн-членів. Окрім того, репарації, які Росія має сплатити Україні, — це фактично українські кошти, якщо врахувати масштаби завданих Росією збитків. Тому це найкращий варіант. Знову наголошую: я жодним чином не применшую занепокоєнь, які має Бельгія, але ми можемо їх вирішити. Ми можемо разом взяти на себе ці ризики та знайти життєздатне рішення, щоб продовжити роботу над репараційною позикою. Ця ініціатива надсилає три важливі сигнали: по-перше, потужний сигнал Україні про те, що ми підтримуємо її в захисті; по-друге, сигнал Москві, що їй не вдасться нас виснажити; і, по-третє, сигнал Вашингтону, що ми вживаємо рішучих і переконливих кроків.
Хочу поставити вам більш широке запитання, адже, гадаю, ми всі можемо погодитися, що минулий тиждень був надзвичайним. І якщо те, що ми читаємо, є правдою, і американці дійсно ведуть переговори з Росією про доступ до їхнього ринку, до російського ринку, в обхід Європи, то ми фактично стикаємось із сукупністю всіх страхів. З одного боку це може бути невигідна угода, а з іншого — щось дуже тривожне. Чи не було б у цій ситуації доцільно розпочати прямі переговори з Москвою та спрямувати туди свого роду європейського Віткоффа?
Всі, особливо росіяни, чітко дали зрозуміти, що зараз вони не зацікавлені в мирі. Знову ж таки, ми маємо поставити їх у таке становище, коли вони будуть змушені вести переговори. Зараз вони не перебувають у такому становищі, бо вважають, що можуть нас перевершити в затягуванні часу. Вони також сподіваються на дуже вигідну пропозицію для себе, оскільки бачать, що значний тиск чиниться на жертву, водночас від них самих не вимагається жодних поступок — принаймні нам не відомо, щоб такі вимоги висувалися. Тож очевидно, що вони хочуть вести переговори з тими, хто просто пропонує їм додаткові вигоди до того, що вони вже отримали. Це безумовно відповідає їхнім інтересам, але не має відповідати нашим.
У мене є запитання щодо інструменту «Безпекові дії для Європи» (Security Action for Europe, SAFE). Пан Кубілюс зазначив, що 15 країн хочуть мати певні програми спільно з Україною. Інші прагнуть робити це окремо. Чи є якісь пріоритети для тих, хто реалізує свої проєкти з Україною? Це моє перше запитання. Друге запитання стосується Угорщини, яка, мабуть, є однією з чотирьох країн, які, я припускаю, не мають спільних ініціатив із Україною. Тоді як Європейська Комісія заморозила 18 мільярдів євро для Угорщини через питання верховенства права та інші занепокоєння, цього разу значні кошти надходять туди без жодних зобов’язань. Чи не вбачаєте ви певних занепокоєнь у разі, якщо Угорщина отримає ці гроші або їхню частину та вони можуть потрапити у злі руки й кишені, а також як ви можете уникнути цього?
Наразі 19 країн подали заявку на отримання позик у межах ініціативи SAFE. Далі Комісія надасть оцінку всім планам, після чого Рада ЄС ухвалить фінансовий план. Тобто усе відбуватиметься подібно до плану «Наступне покоління ЄС» (Next Generation EU). У межах Next Generation EU потрібно було продемонструвати реформи, тобто те, що було зроблено, щоб отримати фінансування. Саме тому в нас є плани, а фінансування буде спрямоване на оборонні плани. Це також відповідь про те, що є запобіжні заходи, які дозволяють впевнитися, що ці гроші будуть витрачені винятково на оборонні плани.
Я хочу спитати про гібридні атаки. Ми почули, що Голова Військового комітету НАТО заявив, що вони розглядають більш агресивну й проактивну відповідь на російські гібридні атаки. Щойно я розмовляв із польським міністром, який був сьогодні тут. Ви не здивуєтеся, почувши про підтримку більш агресивного і проактивного підходу з боку Європейських сил щодо гібридних атак. Чи ви підтримуєте більш агресивний підхід Європейського Союзу щодо цих атак: не лише реактивний, а й, можливо, попереджувальний удар, як це було описано?
Сьогодні литовський міністр також порушив це питання в контексті гібридних атак Білорусі та метеорологічних куль, які надходять з боку Білорусі. Прямо зараз ми ведемо обговорення. Що ще ми можемо зробити в цьому питанні? Адже це правда, що вони стають більш агресивними в різних аспектах. Ми маємо набір інструментів щодо гібридних санкцій для Росії, однак у нас немає цього, наприклад, для Білорусі. Проте ми маємо координувати всі ці дії, яких вживають країни-члени. Звісно, використання цих інструментів для протистояння гібридним атакам лишається на розсуд країн-членів. Однак це справді стає більшою проблемою.
Обговорення щодо мирного плану тривають, але запитання полягає в тому, чи враховується питання присутності російських військ на території Трансністрії та чи це є загрозою для України. Чи зараз слушний момент, щоб розв’язати цю проблему? Друге запитання стосується ініціативи SAFE. Якщо ви знаєте, чи влада Молдови висловлювала бажання взяти участь у цій програмі? Адже раніше Європейський Союз та наша влада заявляли про те, що Молдова може бути частиною SAFE.
Так, це приклад однієї з 19 країн, які Росія атакувала раніше або де російські війська досі присутні. Це дуже хороше запитання. Якщо перемовники прагнуть зупинити війну та не продовжувати її на жодній іншій території, як ми можемо впевнитися, що Росія ніколи не вторгнеться знову та виведе свої війська з різних частин Європи, де вони досі присутні? Це є ще одним пунктом переговорів, який стосується Росії. На які поступки вони йдуть? Який внесок вони роблять задля тривалого миру не тільки в Україні, а й в інших країнах. Це може бути частиною такого обговорення. Що стосується SAFE, у нас є угода з Молдовою щодо Безпекового й оборонного партнерства. Тож ми намагаємося робити так, аби Молдова брала участь у всьому, в чому вона може брати участь. Однак кінцевий термін у межах SAFE був наприкінці листопада, а сьогодні вже перше грудня.
Ми знаємо, що Європа хоче мати хороші відносини зі Сполученими Штатами, аби Сполучені Штати її поважали, а також допомагати Україні. Тож, на вашу думку, як Європа чинитиме відносно Сполучених Штатів та України, якщо після місяців перемовин про репараційну позику й використання заморожених російських активів у нас не буде рішення або ж це рішення полягатиме в тому, що Європа боїться використовувати ці активи?
Що ж, Росія точно за цим спостерігатиме. Вони не хочуть, аби ця репараційна позика відбулася. Тож наша відповідь полягає в протилежному. Адже це те, з чим ми повинні рухатися і надіслати потужний сигнал Москві про те, що вони не можуть вистояти проти нас і що Україна може себе захистити.
Повертаючись до чинних переговорів між США, Росією та Україною. Коли з’явився перший мирний план, Європа зібралася з силами та змогла знову долучитися до переговорного процесу. Проте зараз є враження, що Європа знову навмисно вилучена з процесу Сполученими Штатами. Чи у вас є відчуття, що США вилучають Європу з останнього раунду перемовин? Чи ви маєте уявлення, про що пан Віткофф говоритиме з Путіним у Москві та чи ви не боїтеся, що він знову спробує змусити Україну піти на більше поступок?
Боюся, що саме жертва зазнаватиме всього тиску, що означає, що Україна мусить іти на поступки й зобов’язання. Тоді як насправді задля досягнення миру ми маємо не забувати, що саме Росія розпочала цю війну, Росія продовжує цю війну та саме Росія поцілює в цивільну інфраструктуру щодня, аби завдати якомога більше руйнувань. Так, я боюся, що весь тиск буде застосований до слабшої сторони, оскільки простішим шляхом зупинити цю війну буде те, аби Україна здалася. Проте це не входить ні до чиїх інтересів: ані інтересів України, ані інтересів Європейського Союзу, ані інтересів усієї світової безпеки. Адже у Статуті ООН ідеться про те, що не можна змінювати кордони силою. Якщо це станеться, ми побачимо це скрізь у всьому світі. Тоді далі будь-хто, хто має силу, зможе захопити все, що він бажає. Це не є добре для більшості країн світу.
Ви кажете: «Я боюся, що жертви зазнають тиску щодо тижня перемовин у Москві». Коротке запитання: ви довіряєте США в цих перемовинах?
Це не питання довіри. Знову ж таки, це питання того, що нам потрібно розуміти початкову точку цієї війни, якщо ми прагнемо тривалого миру. Початковою точкою цієї війни є те, що Росія вирішила розпочати повномасштабне вторгнення й агресію проти сусідньої країни. Якщо ми хочемо покласти край цій війні, аби вона не продовжилася за кілька років, та якщо ми хочемо, аби ця війна не поширювалася далі, ми повинні чинити весь тиск на агресора, ким є Росія.
Відео доступне за покликанням: https://audiovisual.ec.europa.eu/en/media/video/I-281728