Десятирічний Артем дивиться з розбитого вікна свого будинку в Золоте на сході України. За останні п’ять років картина за вікном не сильно змінилася: військовий блокпост і мінні поля.

Поки інші українські школярі проводять другу половину дня, граючись на вулиці, Артем залишається вдома. «Вони тут постійно стріляють», – пояснює хлопчик. «Я не ходжу на прогулянку, це небезпечно. Я залишаюся вдома і намагаюся не нудьгувати».

Артем мешкає в містечку Золоте, в кількох метрах від передової лінії конфлікту, який триває вже шостий рік. Діти з обох сторін продовжують страждати, майже півмільйона дівчаток і хлопчиків щодня стикаються з ризиками для їхнього фізичного здоров’я та психологічного самопочуття.

 «Я нікуди не відпускаю Артема», – каже його мати Антоніна. «Він залишається в квартирі, коли я йду на роботу в нічну зміну». Її руки чорні та грубі від роботи: вона згрібає вугілля.

Артем проводить увесь свій час вдома, допомагаючи матері та складаючи світильники. Його інтерес до електрики став втечею від небезпечного світу зовні. «Мені подобається робити світильники зі шнуром і з батарейками», –  каже він, тримаючи маленьку лампу з кольоровим картонним абажуром. «Коли я навчусь паяти, думаю, що зроблю ще краще».

Жодного дня без обстрілів

Артем та його мати переїхали до Золотого два роки тому, після того, як їхній будинок був сильно пошкоджений обстрілами. «Коли снаряд влучив у наш дах, ми втекли. Автобуси не ходили, тож ми пройшли більше 40 кілометрів, щоб дістатися до Лисичанська, де ми могли побути деякий час із нашою великою родиною», – пояснює Антоніна. «Артем пережив стільки страшних речей і ніколи не скаржився».

Як і багато інших селищ, Золоте було спустошено конфліктом. Робочих місць немає, ціни на товари першої необхідності зросли, і люди витрачають більшу частину своїх грошей на ремонт своїх будинків, пошкоджених обстрілами. Власники магазинів кажуть, що вони почали давати людям продукти в кредит. «Вони все ще стріляють, як у нашому старому селі, так і тут, – каже Антоніна. «Але тут школа біля дому, а там Артему доведеться йти далеко до школи».

Ми тут

Для таких дітей, як Артем, відвідування школи означає приємну зміну від перебування вдома та можливість вчитися і проводити час з друзями. У школі Артема вікна вкриті захисною протиударною плівкою, а зовні встановлено дерев’яні щити. Кількість учнів у школах Золотого скоротилася більш ніж удвічі порівняно з часом до початку конфлікту, але для дітей, які все ще тут мешкають, освіта є критичною потребою.

Нещодавно Артем та його однолітки отримали нові рюкзаки та шкільне приладдя. Завдяки фінансуванню з Фонду гуманітарної допомоги ЄС ЮНІСЕФ надає матеріали та допомагає дітям та підліткам, що постраждали від конфлікту, їхнім вихователям і вчителям на сході України отримати доступ до безпечної якісної освіти.

«Для тих, хто живе тут і хоче вчитися, ми ніколи не закривались. Ми просто хочемо, щоб люди знали, що ми тут», – каже вчителька Артема.